Сьогодні виповнюється 42 роки від дня запуску першого супутника згідно програми "Інтеркосмос". Співробітництво соціалістичних країн в сфері космосу розпочалось ще в 1957 р., коли велось спостереження за першим в світі штучним супутником. В квітні 1965 р. радянський уряд розіслав листи в соціалістичні країни з пропозицією об'єднати свої зусилля в освоєнні космосу. 13 квітня 1967 року була прийнята програма з сумісних робіт в області дослідження космічного простору в мирних цілях. В ній участь взяли 9 країн: Болгарія, Угорщина, НДР, Куба, Монголія, Польща, Чехо-Словаччина, Румунія, ну і звісно, Радянський Союз.

Програма передбачала проведення сумісних робіт по дослідженню в області метрології, біології, дистанційного зондування Землі. СРСР безкоштовно надавав свою техніку.

Як вже згадувалось вище, 14 жовтня 1969 р. був запущений перший супутник з серії "Інтеркосмос". До грудня 1991 р. всього було запущено 25 супутників згідно даної програми. Два з них по двохсторонніх програмах. "Інтеркосмос-Коперник-500" - радянсько-польський, стартував в 1973 р., та "Інтеркосмос-Болгарія-1300", болгаро-радянський, стартував 1991 р.

Конструктивно всі супутники були виконані із трьох частин: циліндра та двох напівсфер. В центральній циліндричній частині розташовувались службові системи, які забезпечували нормальний режим роботи самого супутника та наукової апаратури. В задній напівсфері розміщались буферні акумулятори. Основним джерелом електроенергії були сонячні батареї, розташовані на корпусі. Всередині передньої напівсфери розташовувались електронні блоки наукової апаратури, датчики розміщались спереді передньої напівсфери.

Вершиною програми "Інтеркосмос" став політ представників країн, які брали участь у програмі, в космос разом з Радянськими космонавтами. 13 червня 1976 р. СРСР виступила з даною ініціативою, а 14 вересня 1976 р. було прийнято рішення проводити польоти в рамках програми "Інтеркосмос" з 1978 до 1983 р. Детальніше про це читайте в подальших статтях.