Ще в 1930 р. брати Вальтер і Раймар Хортенами розпочали проектування літающих апаратів типу "Літаюче крило". В 1933 р. був представлений літак такої схеми Ho.1 "Хандвін". Не дивлячись на виявлені в ході випробувань значні недоліки, за оригінальність конструкції він був удостоєний нагороди. Наступний літак Ho.2 "Хабішт" уже був оснащений поршневим двигуном всередині крила, який через вал приводив у рух гвинт. Потужність мотора була 80 к.с. В 1937 р.  побудовано літак типу "літаюче крило", який отримав практичне використання, пілотів на них готували до Me-163B. Виготовили три прототипа (два з них були загублені), літак отримав назву Ho.ІІІ. Було замовлено ще 7 машин.

Першим літаком такого типу з двома двигунами та двохмісний став Ho.V. Поршневі мотори розвивали швидкість до 80 к.с. Кабіни розташовувались поряд. Його наступник Ho.Vа прославився тим, що вперше в його конструкцію були включені композитні матеріали. Деякий час літав, але зазнав катастрофи через відмову одного двигуна.

Літак Ho.VІІ був використаний в якості літаючої лабораторії для відпрацювання реактивного пульсуючого двигуна "Аргус". Використовувались на ньому уже потужніші мотори (240к.с.), реактивний двигун розташовувався між основними. В травні 1944 р. він виконав перший політ, пілотував його один з братів-конструкторів Вальтер Хортен.

В 1943 р. правління Німеччини розпочало програму "1000-1000-1000", яка передбачала побудову реактивного винищувача, дальність польоту якого повинна становити не менше 1000 км. з бойовим навантаженням 1000 кг, при цьому його швидкість повинна була становити не менше 1000 км/год. Братам вдалося виграти тендер у конкуруючих фірм і до червня 1944 р. було замовлено два прототипа літаків типу "літаюче крило", які отримали індекс Ho.ІХ. Планувалось навісити на нього двигуни BMW 003A. Із-за відсутності двигунів перший прототип (Ho.ІХ-VI) випробували в плануючому польоті. Його буксирував літак He-111.

Незадоволений компанією BMW, Г. Герінг дав команду переробити планер під два двигуни Jumo 004B з тягою 840 кгс. Літак був побудований в кінці 1944 р. Без вертикального хвостового оперення, крило по передній крайці складало 32.2 град. Площа його складала 50.8 кв.м, розмах - 16.8 м. Сам літак мав довжину 7.45 м, висоту - 2.8 м. Максимальна злітна маса - 9000 кг, всередині літака розміщені баки ємністю 3000 л. Досягав максимальної швидкості 945 км/год., розраховувався на практичний потолок 16000 м, максимальну дальність - 3150 км. З озброєння передбачались чотири пушки МК-108, калібру 20 мм, оснащений двумя точками підвісок.

Другий прототип отримав назву Ho.ІХ-V2, перший політ виконав пілот Ервін Циллєр 18 грудня з випущеними шасі, швидкостях до 300 км/год. Літак показав хороші характеристики управляємості. Паралельно йшли роботи з виготовлення 40 машин згідно контракту, вони повинні були отримати індекс Ho.229.

В лютому наступного року літак Ho.ІХ-V2 зазнав катастрофи, хоча посадити його і вдалося, але він виїхав за межі смуги, перевернувся і загорівся. Не дивлячись на те, виробництво Ho.229 не звернулось, а наступний прототип Ho.ІХ-V3 обіцяв стати масовим літаком. Але закінчилась війна, США захопила трофей - практично готовий Ho.ІХ-V3.

Схема "літаюче крило" стала основою для побудови літаків-невидимок за рахунок розташування двигунів в центроплані, "втоплених" повітрязабірників. В майбутньому екранували вихлопи газів з двигунів, системи їх охолодження та виготовили обшивку із радіопоглинальних матеріалів.

Література:

1. В. Баргатінов. Реактивні винищувачі світу.